Необхідність прозріння

Весь цей час я розробляв один антимоскальский проект, про який розповім у деталях вже цього тижня, сподіваюсь.

Все було дуже гарно у теорії, в планах, бріфах та сценарних заявках. Але коли дійшло до головної частини, я зрозумів, як це тяжко — писати літературу мовою, яку знаєш погано, хоча розмовляєш нею вільно, розумієш, пишеш пости і таке інше.

Мені не пощастило — вчителька української була цілком совєтська, тому відразу та зневагу до укрліту виховала бездоганно. Вже потім я щось хаотично читав, але не запам’ятав ані лексіки, ані мелодики мови.

І ось це дуже мені гикається зараз, коли, буває, десять хвилин сидиш і згадуєш слово, яке, як виявляється, ти і не знав ніколи.

Дуже погане відчуття — наче німий та безпорадний.

Як називається одяг — не знаю. Як називається споряддя сільске — не знаю. Як називаються рослини, птахи та звірі — не знаю.

Отак і знову пізнаю оточуючий світ.

Але результат мені подобається.

За цей час я б російською вже написав би три романи про попаданців і один про космічні війни з непереможним космодесантом. Але заціпило мене з російською мовою. Я і раніше зневажав їх літературних ідоліщ поганих. А тепер втратив будь-який інтерес до москальскої т.з. «культури». Викреслив цей масив даних з пам’яті.

І залишився наполовину німим з мовою, якої не знаю так, як хочу, щоб щось робити.

Юрий Глушко Автор:

Ваш комментарий будет первым

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.