Про те, чи знайдеться хтось на росії, що почне зміни. Коли потвора помре, а наступного дня передушать всіх покидьків, що йому прислужували, знайдуться всі.
Ти не пам’ятаєш ті часи, а я пам’ятаю дуже чьотко. Як ми жили при Брєжнєві. Він для нас, тоді підлітків, був завжди. Але він був десь там, у космосі.
Да, ми підсміювалися з його поганої вимови, коли нас класами зганяли перед телевізором дивитися півтори години маячню під назвою «Якийсь там з’їзд КПРС», ми слухали і розповідали про нього анекдоти, але ми не любили цього дідуся. І не ненавиділи, і не зневажали. Він був зовсім не в нашому всесвіті.
Як і вся гебня, що була за кожним рогом буквально. Як і скажена від безкарності міліція. Як і щосекундна накачка звіриною ненавистю до США та любов’ю до голодаючих негрів Зімбабве та біженців у лагерях Сабра і Шатіла (хз що це таке). Як і розповіді що у жувачках отрута, а макдональдс кладе у бургери щуряче гівно.
Але ми любили жувачки, їздили в Москву щоб в ЦУМі попити Фанти, нам було зовсім похуй на трудовий нарід Куби разом з їхнім Фіделєм та Чє.
Але з ними було зручно як з Пушкіним, як з Богом. Бо вони за все відповідали і були в усьому винні.
Коли ми щось робили гарне, то це були ми молодці. а коли якісь бока, то винен був ільіч, гебня і всьо політбюро, включаючи Зайкова, Слюнькова, Воротнікова та Єльцина. На цю тему теж було мільйон гегів, за які теж нам виписували суворі догани, але не били 
)
Але ми жили зовсім іншим життям, безвідносно до країни та її устрою (бо іншого ми не знали, може в іншому було б якось інакше, хоча, певен, ні). Також йшла повним ходом війна, де помирали друзі наших старших братів, але нам до наших війн було ще кілька років і ми на заморочувалися.
Ми мінялися платівками заборонених «Назарет», «Кісс» та «Квін», за що нас нещадно ганьбили на шкільних зборах, а за одну пісню Назарета на шкільній дискотеці мене навіть виключили з комсомолу, до якого тільки прийняли :)) (гебня була всюди, все слухала і бачила).
Наші батьки «діставали» десь там у Малдавії заборонені джинси Рєнглер. Ми читали «Мастера і Маргариту», копіювану на тодішніх ксероксах на синьому папері, і робили ще багато нормальних заборонених речей. А потім вранці у школі на обов’язкових політінформаціях солов’ями співали про «людожерську політику Заходу».
І коли Брєжнєв помер, після п’яти хвилин реального страху, що «буде війна», ми з другом пішли у клуб філофоністів, де гебешнік на гебешніку, і обміняли диск «Бі Джиз» 65 року (коли вони ще не піщали) на Бітлз Please Please me, хоча і подряпаний, але справжній парлофонівський.
Зробили похмурі їбальця, всім сказали що траур, не можна слухати музику, коли така втрата, і побігли слухати :))
І поки по країні розвішували чорні стрічки на знамена, ми танцювали як дурні, тому що разом із страхом була надія, що нарешті тепер хоча б щось зміниться.
Нам було аж по 14 років.
Оскільки на росєє всі без винятку застигли як мухи у цьому совковому бурштині, в них відбувається те ж саме, я певен. Старий підар всім похєру. Офіційний телевізор ніхто не дивиться. а хто дивиться. ті ржуть з цих кровожерливих телепузиків. Бо так влаштовані совки.
І їх насправді хвилюють лише три речі: чи підвищаться ціни на їжу, чи буде хоча б якась їжа, коли відкриють кордони і як відкосити від Афгану (Сирії, України, Польщі, Берліну).
От стопудов. Бо люди змінюються лише коли вмирають.
Совок помре совком, хоча б як він не волав пра свабоду і дємократію.
Я при совку не був совком на 100 відсотків, все життя було подвійним, потрійним, це була гра у штирлиця по життю. Ось таким недоробленим внутрішнім колаборантом, що ненавидить будь-яку державу і не довіряє нікому, помру і я. :)))
Додатки:
Пісня з того самого диску «Бі Джизу»
Пісня з того самого диску «Бітлз»
Наша класна керівниця розповідає нам який Ілліч був гарний і боровся за мир ядерними ракетами.
Ваш комментарий будет первым