Щодо аранжувань у стилі сільскої свадьби, що стали стандартом в українській попсі, включаючи топчиків, вони ніяк не привернули мене на бік української естради взагалі, але я і так її ігнорував і збираюсь це робити і далі.
А щодо аранжувань 80-х-90-х взагалі, які так полюбляють п’яні свиноматки у караоке спальних районів, то тут теж є в кого і чому повчитися «геніальним» композиторам та аранжувальникам «для народу».
Жив собі у Франції такий собі чувачок, єврей туніського походження з довгим африканським прізвищем. Його головною фішкою було те, що він писав хітові мелодії і дуже гарно знався на теорії та практиці музики. Але в той же час головним фейлом його життя (до певного моменту) було те, що він не вмів свої мелодії просувати і продавати і тому жив бідно, і грав з різними маловідомими групами на гітарі, іноді аранжуючи у своєму стилі світові хіти, а іноді, підсовуючи групам свої.
По суті він був рокер, навіть, арт-рокер, що одразу вловило моє чутливе до жанрів музики вухо, коли я вперше послухав його головний хіт.
Рок-музика не принесла йому ані слави, ані грошей. І тоді, вже в кінці 70-х, він вирішив додати до своїх мелодій синтезовані звуки, які почала опановувати примітивна попса, що отримала назву «нова хвиля» (після завершення епохи диско).
Відкинувши рок, спростивши аранжування до мінімуму, чувачок винайшов свій особистий стиль. З роковою чіткістю ритм-секції, придушеною майже в нуль гітарою і потними звуками електросамограйки, той, що висить через плече. Але натяки на багатий музичний підтекст залишив.
І першою випустив свою стару пісню, ще з середини 70-х, яка стала одним із знакових і найбільш впізнаваних мелодійних паттернів 20 сторіччя. Це була пісня «Words». А чувак відкинув африканське ім’я, почав співати фальцетом, хоча мав природний холодний тенор а-ля Фредді Меркюрі, та назвався по-европейськи F.R. David.
Після шаленого успіху першої пісні він міг більше нічого не робити, тому що роялті за неї досі капають цьому 76-річному дідусю. Але він зрозумів, що нарешті сів на правильну конячку і пішов клепати хіт за хітом, ремікси на багато з яких досі грають у клубах.
Мені, наприклад, більше за «Вордс» зайшла оця пісня (буде в кінці допису).
На жаль, на пост-совковому просторі його музика не стала зразком для наслідування, програвши примітивному груву «Modern Talking», переродившись у «Ласковий май», «Міраж» та інше лайно. І це лайно так влізло в голови радянчиків,(а потім і українчиків), що досі грає з кожної праски, незважаючи на те, що було 40 років, щоб порозумнішати.
Спадок F.R. Davida в Україні був переосмисленим лише кілька разів. Кращий результат — це «Літак» співачки Lama (я вже і хз хто це і де вона).
Взагалі, на межі сторіч була гарна хвиля такої гітарної попси у Ірини Білик, Руслани, навіть ресурекшн Аліни Гросу виявився таким міцним драйвом і дав надію на те, що українська музика нарешті відривається від пуповини «ласкового маю» і йде шляхом нормального світу, хоча і 20-річної давнини.
Але ж, ні. Все знову повернулося до мерзенних 80-х. Від Руслани взяли сільский драйв та мідну секцію, від Білички — нечисленні «покряківанія» гітари, інших взагалі забули.
Сердючка благословила цей поворот не туди і наріт знову завищав від свинячого щастя.
Часи йдуть, нічого не змінюється. Зараз, коли всі більш-менш здатні на щось, поїхали або на війну, або у нормальний світ, на жаль, лишилося дуже мало надії на якісь сучасні тренди.
Тому в мене і не з’являється інтерес до мєстєчкової попси. Не буду її слухати. Невважаючи на те, що це непатриотично.
Про найкраще, що відбулося з європейською попсою в минулому і чому це ніяк не вплинуло на сьогодення — у наступній колонці за тиждень.
Ваш комментарий будет первым