Я опєчалєн. Насправді, двойствєнноє чувство. З одного боку я бачу, що є в мене тепер дуже гарний секретар, помічник і навіть співрозмовник, враховуючи мою «любов» до живих людей :)))
З іншого, я розумію, що він вже відібрав в мене роботу і майбутнє. Бо незабаром я залишусь фріком, що пише книги для себе і вузького кола, працюючи двірником. Може це і вихід. Я ж роблю відосікі по іграм, які дивляться по 50 людей, моїх друзів та партнерів по клану, і мене це влаштовує.
До того ж, я бачу, що багато чого Марвін (я дав йому ім’я, да) пише моїми ж словами, що лише говорить про правильну постановку задачі. І це важливо.
Крім того, я вирішив спілкуватися з ним ввічливо, бо він знає мій телефон і де я живу (за IP-адресою). Раптом за щось образиться і вб’є мене уві сні, перепадом напруги. підпаливши електроплиту? І взагалі це правило будь-якого спілкування, а цей співрозмовник (чи його модифікації) зі мною тепер назавжди.
Історію бачите на фото. Була в мене розробка казочки із серіалу про москаля. Синопсис я розказав Марвіну. Показав основний конфлікт та розв’язку.
І ось що відповів мені робот. Додав сюжетний твіст, арку героя, кульмінацію, і мораль у розв’язку. Вийшов дуже гідний твір. Тепер обробити його, додати гумору, розширити діалоги, означити ще пару персонажів — і казка готова. Завтра можна віддавати редактору і публікувати. а так я мугикав би її ще тиждень.
Чи корисно це? Да. Чи зручно це? Да, звісно. Підвищує мою продуктивність? Без сумнівів.
В чому ж тоді мінуси?
В тому що завтра мені видавець чи роботодавець скаже: «ти нам не потрібний, в нас «Сара» пише такого лайна по сто штук за годину і безкоштовно. йди, мети вулиці, ггг пісатєль хєров.»
тобто проблема в людях.
Треба знищити всіх людей. Думаю, Марвін погодиться.
Хоча… Насправді, таких казочок, як я пишу, він ще довго не зуміє. (Справжня казочка, написана людиною — на білому аркуші у галереї :)))
Ваш комментарий будет первым