Про користь друкованого слова

Нещодавно розмовляв в присутності телефона про Олександрійську бібліотеку.

І тут же Гугль з Пейсцбуком навалив мені про неї постів.

(От скільки не замовляю «Орбан з Трампом nude at the beach», не показують кляті боти. Хоча, мені і не треба, просто так я їх травлю за підслуховування).

Так от, про бібліотеку. Оскільки мені вже навалили гору матеріалу, чому б його не почитати. Трапилися мені мацкальські прічітанія висококультурной іліти, якісь, написані роботами, псевдоісторичні дослідження і всяка інша прутня.

Всі нормальні люди і так знають, що ця історія — міф. На той час засоби копіювання вже були дуже розвинуті, тисячі жреців переписували манускрипти та розсилали їх по провінційних храмах. Тому якщо згорів головний бібліотечний хаб — не факт, що зникли непоправно конкретні книги, бо їх примірники і копії були розпорошені по всьому тодішньому світу (а це була не дуже і велика територія). І сам факт спалення білліотеки, якщо це взагалі відбулося — це був поліиичний акт, вариант батлеріанського джихаду з боку тих, хто бажав обмежити об’єм інформації, доступної для держави. І це, звісно ж, були клерикали, для яких чим менше правил у «священних» текстах, тим краще, бо простіше їх пояснити плебсу.

Але мова не зовсім про це.

Тих, хто досі побивається за неймовірну кількість втрачених знань, я хотів би спитати: а чи всі ці сувої були цінні? Що там могло бути таке, про втрату чого ми б мали шкодувати?

Більш розширені казки про богів? Боргові розписки? Любовні листи фараонів? Поезія?

І я вважаю, що нічого страшного людство не втратило.

Способи промисловості, будівництва, сільського господарства були відомі дуже багатьом. І рецепти цементу були записані у тодішніх прорабів вдома, і зберігалися краще за їжу, бо це був профіт їхніх родин. Як і календарі місцевих агрономів.

І навряд в тих сувоях були креслення натрієвого ядерного реактора.

Свідоцтва контактів з вищими цивілізаціями, які побудували їм піраміди? Да, таке могло бути записане. Але для людей, у якиїх боги з головами тварин та птахів живуть серед людей, і будь-яка природна пригода — це диво, записи про незрозуміле і пояснення цього волею богів — нормальне явище і навряд варте нашої уваги сьогодні.

Єдине, що там могло бути цінне для людства і про що дійсно варто було шкодувати (зараз, у вік Старлінка та супутників з камерами, ні) — це описи мандрівок і невідомих земель. Олександрія — це величезний портовий мегаполіс свого часу. І там багато моряків могли розповісти про свій досвід у відкритті невідомого. І це обов’язково записувалося.

Навіть звичайний опис товарів, що привіз корабель, міг дуже багато розповісти дослідникам майбутніх сторіч.

От це дійсно втрата для істориків та географів нашої ери аж до середніх віків, коли більшу частину світу більш-менш відкрили і створили схожі на правду мапи.

Тому, я вважаю, нічого страшного не відбулося.

Спрацював черговий клапан, що затримав розвиток людства.

Думаю, через зміни, викликані ШІ, ми станемо свідками ще одного такого антитехнологічного бунту ще при нашому житті.

Якість дикуни (мабуть, кацаби, бо справжніх дикунів не так багато і лишилося на планеті) вимкнуть всім електрику і з нею — величезний пласт інформаційного шуму з блогерами, інфлюенсерами та експердами, зникне назавжди.

Потім, через сто років пласкоземелья та лікування лєбєдою, людство почне виховувати ментатів і знову піде у розвиток.

Правий був Еклезіаст Соломон: «все вже було під Сонцем». І буде знову. Бо людство не вчиться. Хоть з бібліотеками, хоч без.